Комунікація у нашому суспільстві

За роки після повернення в Україну (з 2008р.) мені й далі дошкуляє одна річ, яка добре розвинена у тих суспільствах, в яких довелось жити (Бельгія, Нідерланди, Ісландія, Німеччина та Литва) і яка відсутня (чи політ-коректніше – недостатньо розвинена) в українському суспільстві – комунікація. Ми не вміємо комунікувати на рівні громади, на рівні міст, на рівні галузей, на рівні секторів, на рівні країни. Ми криво комунікуємо про теми від реформ до дизайну власної квартири.

Комунікація передбачає добре донесення власної думки до певної аудиторії у сприйнятному форматі. Добре донесення – це зрозуміле, чітке, з певним ефектом. Хочеться прочитати / почути / побачити – і зрозуміти суть, отримуючи задоволення від форми. Отже, – потрібна суть, потрібна чіткість і естетика донесення, – естетична форма та естетичний формат. Для цього потрібно вміти формулювати свої думки чітко, стисло і коротко у певних ситуаціях, та розлого, розширено і обґрунтовано – в інших. Потрібно вміти візуалізувати власні ідеї та відображати суть графічно. Потрібно грамотно писати та володіти різними формами та форматами комунікації. Треба вміти поєднувати власний голос з власними слайдами чи відео, викладати власні ідеї у чужі але зрозумілі аудиторії слова, тощо.

Натомість ми набули і далі вдосконалюємо навички вихолощеної комунікації:

1. Запудрювання мізків – широковідомий загалу спосіб наповнити ефір нісенітницями на стільки, наскільки треба; написати реферат про ніщо Times New Roman 14 шрифтом з відступом 2 на 30 сторінок до завтра.
2. Розмазування знань – слайди з купою тексту 9 шрифтом; хаотичні думки, що виливаються неструктурованим наративом на аудиторію.
3. Забивання баків – використання візуальної, текстової та голосової інформації доброї якості, яка відвертає увагу від істотних для отримувача інформації питань на другорядні; цілеспрямоване перекручування, перетасування та передьоргування фактів та інформації для створення неістотних тем.
4. Примітивність мислення – позиціювання плагіату або поганого перекладу з поганого перекладу як прориву; подача другорядних, другосортних та застарілих ідей як екслюзивного матеріалу; відсутність суті у комунікації; невміння відрізняти найкраще від поганого і відповідно невміння робити речі якісно.

Це шкодить нашому поступу – ми втрачаємо час на глупі неістотні теми, не можемо вести конструктивний діалог, що призводить до результатів у вигляді концептів, рішень та прогресу у роботі. Ми вміємо трендіти, базарити, валити, навішувати, вивалювати, ваяти, мутити, лабати, тирити, шурщати, малювати, накидувати. Нам треба навчитись аналізувати, передавати, пропонувати, оцінювати, компанувати, узагальнювати, концентрувати, обґрунтовувати, вивчати, продумувати, висловлювати, просувати, дебатувати.

Кілька прикладів з життя.

Нещодавні статті та коментарі щодо ситуації з пам’ятником Шептицькому у Львові (Врятуй сквер Святого Юра – у групі є посилання на сайти та статті, записи зустрічей) засвідчили, наскільки нам ще треба вчитись комунікувати, – архітекторам, кліру, місцевій владі та активістам у донесенні своєї позиції, всім разом – у вмінні вести конструктуктивний діалог. Я не роблю тут оцінок та не висловлюю позицію (яка у мене є) щодо цього конфлікту, – це лише як ілюстрація потреби у публічній комунікації як громадян, як мешканців, як платників податків, як експертів, як підрядників, як замовників, як журналістів, як лідерів думок та лідерів громад.

Взагалі просторий розвиток – це одна з ключових сфер, де комунікація є ключовим фактором успіху. Від вміння (або його відсутності) забудовників та архітекторів комунікувати з громадою на різних етапах проектів залежить відсутність конфліктів. У цій статті є приклад, як обґрунтовують та комунікують суть архітектурного рішення лише на етапі ескізного проекту в Німеччині. Натомість у нас є безліч прикладів конфліктів через відсутність комунікації – від відомого прикладу з будівництвом на Андріївському узвозі, до безлічі інших протестів проти забудовників (див мапу протестів лише за 1 рік у Києві).

Проте можна виходити на правильну конструктивну комунікацію і в наших умовах теж. Наступного тижня матиму нагоду модерувати зустріч в Івано-Франківську щодо забудови коло місцевого озера, та громадські обговорення стратегії розвитку території колишньої Сірки у Новому Роздолі (Львівська області), які організовує Центр Регіонального Розвитку – це вже приклади конструктивного підходу до комунікацій у потенційно кризових ситуаціях, – поява комунікації до того, як виникне активний конфлікт. Інший приклад – це наскільки конструктивно відбувалась минулого тижня комунікація на зустрічі Наглядової Ради ініціативи Тепле Місто у тому самому Івано-Франківську – 14 людей за два дні вийшли на візію, місію, цілі організації, незважаючи на різні досвіди, ідеї, уявлення.

І минулого року ми провели кілька раундів обговорень ескізного проекту перебудови будинку и Стрийському Парку під коворкінг Pawillion (див статтю) – всупереч традиційному в нас підходу побудувати, – а вже тоді говорити. Аналогічно маємо цілий проект Лабораторія міського простору для залучення громади по питань просторового розвитку у малих моноіндустріальних містах. Це все приклади наразі точкових ініціатив, де люди вчаться комунікувати, (і де задіяний).

Повертаючись до комунікації – приклади (недостатньої) комунікації реформ урядом, недолугої комунікації політиків з виборцями і т.д. – цьому можна присвячувати окремі статті.

Наразі головний висновок – цю країну треба перекодувати на нові форми та способи комунікації. Нам треба вчитись комунікувати – не говорити, не писати, не робити слайди, – а власне комунікувати.

P.S. Забив вам баки. Відповідаю за свій … свою комунікацію.